• 31 грудня 2001 року, понеділок:

Приїхав до Львова з запізненням на 15 хвилин. За 10 хвилин дійшов до приміського вокзалу, щоб дістатися електричкою до ТрУскавця. Але вона поїхала 10 хвилин тому. Чекав більш ніж три години. Поїхав, коли сутеніло. Електричка фірмова, чиста, тепла. У ТрУскавці був близько сьомої вечора. На таксі за 5 гривень доїхав за ті ж самі 10 хвилин до санаторію. Дорога угору – униз. Зимно, сніжно. Ще сніг падає згори. Гарно. Повечеряв тим, що було ще з дому і пішов дивитись. Скрізь світло, усі ліхтарі променяться. Під ногами багато снігу. Знайомився з містом дві години. Тихо, повітря свіже, дихати легко.

• 1 січня 2002 року, вівторок:

З Новим Роком, любі!

Прокинувся, зіп’явся, зібрався, поголився, пішов снідати. Їдальня дуже велика. Я маю місце десь у центрі. Після доброго сніданку ходив містом та парком. Знайшов вокзал – він поруч з нашим санаторієм. Та пройти можна тільки пішки, а на авто треба їхати, як ми вчора увечері. Тут санаторіїв більше двадцяти, а пансіонатів і не рахував. У парку багато птахів, їх підгодовують. Є білки, зовсім приручені. Але не руді, а сірі. Парком тече струмочок. Шлях прямує вгору та вниз, затишно і зимно, сніжно та сонячно. Дихати легко, а йти дедалі стає важче. Все навкруги нагадує мені маленьке європейське курортне містечко. Чутно, як і повинно тут, українську мову, також російську із Східної України, справжню російську з Росії, вірменську.

• 2 січня, середа:

Вчора по обіді читав, вечеряв. Пройшовся ввечері хвилин тридцять для моціону, а потім слухав концерт скрипалів. Не дуже погано, а от співачка мене вразила. Співала українські народні пісні живим голосом. Яке добре володіння тим голосом! Чудово!

Сьогодні зранку сильний вітер, хуртовина. Після сніданку читав, та пішов шукати десь Internet. Здається, що знайшов. Але в них вже перерва – так і не зміг нічого зробити. По обіді в мене побачення з лікарем.

Погода за сьогодні змінилася вже тричі: зранку хуртовина, потім тиша й сонячно, а зараз – сніг, сніг, сніг все пада. Ранком ще заходив на базар – от звідки вірменська мова.

Був у лікаря – дуже гарна молодиця. Аж занадто молода – років біля тридцяти, а може й ще менше. Призначила мені… лікування. Вже купався в «перлинах» та пив воду із джерела.

Вдень таки попрацював в Internetі – отримав листа від доньки, надіслав відповідь.

Ввечері знов була хуртелиця, але за декілька годин все стихло і зараз спокійно.

• 4 січня, п’ятниця:

Вчора телефонував родичам, а після сніданку відіслав тобі, Ганночко, листа від нашої доньки.

Стало холодніше, морозно (-15° за Цельсієм).

Світлина 1 «Морозно»

Двічі ходив парком: до обіду та перед вечерею. П’ю мінеральну воду тричі на день.

Хлопці та дівчата тут ходять майже усі у спортивному одязі, парубки та дівчата на виданні – у модельному взутті та сучасній модній одежі, вуйки та жінки – у хутрах та хутрових шапках, а пані та пани – у капелюшках та капелюхах. Коли йде сніг – а він і зараз тихенько спадає та м’яко лягає на вже запорошену землю – тоді пані ходять під парасольками.

Добре носити на собі речі з вишитим хрестом.

Місто готується до Різдва – прикрашають будівлі, вулиці, сквери; одягають у святкове вбрання ялинки, які ростуть містом. Таких ялинок багато на таке мале місто – я нарахував більше п’ятнадцяти. Вони чудові – великі й пухнасті. І кожен рік їх прикрашають до Різдвяних свят. Місцеві українці роблять на своїх вікнах прикраси із скляних кульок, іграшок, ліхтариків та ялинкових гілок; запалюють свічки, вмикають електричні гірлянди. В усіх крамницях, санаторіях, на пошті та в б’юветах прикрашені святковими вишиванками ікони Божої Матері та Ісуса Христа. І з кожним днем прикрас все більшає, і місто стає все казковішим. І падає, падає сніг великими тихими сніжинками. Вранці одна така заліпила мені око.

Тут три греко – католицькі церкви, єпархія греко – католицька, одна автокефальна православна церква, одна православна церква Святого Іллі та костьол. У великому греко – католицькому храмі Святого Миколая я був ще першого січня, заходив також у православну церкву.

В центрі міста, біля б’ювету, пропонують багато виробів із дерева – свічники, тарелі, шкатулки: і звичайної форми, і овальні та у формі кола – всі різбляні. Багато також ікон, намальованих олією на дереві. Я придивився для John’а – американського татка нашої доні – гуцульську люльку із дерева, вкраплену де-не-де кольоровим бісером.

Знову був у лікаря – поки все добре. Прийняв перлинну купіль, відпочив, ще раз випив вівсяного відвару і пішов у місто смакувати мінеральну воду.

Вдень сніг закінчився, і вже більше не падав. З’явилось сонце і все засяяло. Сніжинки, що впали на білий-білесенький пухнастий «килим», мов перли, спалахували та струменіли кожна своїм променем кольору і світла. Мороз був 12°С, але до вечора став дужче, а до ночі все більш дужчає та дужчає.

Бачив декілька вілл санаторію «Каштан»: вілла «Оксана», вілла «Марія»… Отакої!

До дверей хати там прибивають підкову, а на балконі чіпляють колесо брички. До вас приїдуть бажані гості на стрімких конях, а небажані ніколи не знайдуть брички з розбитим колесом.

 5 січня, субота:

Вчора таки мороз додужчав до 20 градусів, і я ввечері нікуди не ходив. А сьогодні зранку похмуро. Потроху сипле сніг, мов манка. Трошки волого, але морозу вже такого нема – значно менший.

• 6 січня, неділя:

Так, вчора мороз таки пом’якшав до 6°С, та не було вітру. Як набігала хмарка – то пролітав сніг, спадав тихесенько, повільно, великими сніжинами.

Люба! Я вчора таки купив тобі капці. Це перший подарунок, який я привезу звідси. І то – для тебе. Вчора дивився базар, гуляв парком, пив води. Ввечері читав. За два рази «проковтнув» роман Набокова «Захист Лужина».

Сьогодні вечеря раніше, бо – Святвечір! По-перше, вечеря при свічках. Я взяв ту, що ти мені дала з собою. По-друге, були оселедці, голубці, заливна осетрина, чай, тістечка, помаранч і звісно ж – кутя із маком та горіхами, а ще - медова кутя.

Ніколи не запрошуйте 13 людей. Один з них буде зрадником.

Люба! Я так за тобою вже скучив! Так вже не хочеться мені лягати самому у холодну постіль, у таке маленьке, як завжди для мене, ліжко. Я в цьому році тебе ще не бачив, не торкався тебе, не цілував тебе. На Святвечір запалив свічку – твій подарунок. І думаю тільки про тебе. Зараз та свічка ще горить у моїй кімнаті.

Ще сьогодні я був у костьолі на недільній вечірній службі. Там говорять польською. У костьолі дуже лаконічно, охайно та красиво. Ще там прикрашені ялинки та панує святковий настрій. Ксьонз у кінці промови після оголошень на наступній тиждень розповів своїй пастві гумореску. Отакої!

Світлина 2 «Вертеп у костьолі»

А ще я сьогодні бачив доберманську суку – молодий собака, але з одним вухом щось негаразд. І ходив тротуаром без ошийника, тому що не виходить на дорогу, де їздять авто. У місті ніхто із водіїв не кермує необережно. Усі вони уважно дивляться, пропускають людей, коней та собак. Я це не раз бачив на власні очі. Авто чекало, поки домашній собака перебіг вулицю. Бо люди добре пам’ятають народну мудрість: «Через собаку не переступайте – розтопчете своє щастя». Те ж саме і з кіньми. Не коні пропускають авто, а навпаки – авто пропускають коней. Коні тут все більше двійками запряжені у сані, фаетони та кабріолети. Їздять з дзвониками, святково опоряджені.

Світлина 3 «Коні»

Стало значно тепліше. Мабуть, буде відлига і піде сніг, бо великими зграями над містом перелітають птахи, а з гір насуваються темні хмари.

• 7 січня, понеділок:

Христосе народжується! Славітемо Його!

В ніч на Різдво Христове з першої по п’яту ранку відкривається небо. Просіть прощення за свої гріхи, просіть щастя та здоров’я собі, своїм родичам, своїм близьким та коханим!

О третій годині ночі я пішов до храму Святого Іллі на всенічну службу. Накрапав мілесенький дощик. Служба закінчилась десь о шостій і зразу ж, без перерви, почалася Літургія. Мене причастили, і я був «миром помазаний». З церкви пішов о пів-на-сьому. Поснідав і о десятій вирушив до Львова.

     У ТрУскавці йшов мокрий сніг, усе знову стало білим: дерева, ялинкові гілки, дахи. Їхали на авто недовго, хвилин із десять. Далі опадів не було і дерева стояли голі.

Я бачив доволі дивний будинок: між двома будівлями зроблено перехід із цегли та з дахом над стінами, а між стінами залишили криницю. До неї можна дістатись із двору та з хати. Криниця під дахом у переході. Отакої!

Їхали ще майже годину і зупинилися біля Собору Святого Юри (Юрія – Георгія Переможця). Йшла ранкова служба – Різдвяна! Проводив її Любомир Гузар! Я його чув, але бачив здалеку, бо дуже багато було людей. Його сповідь по гучномовцях слухали люди на підвір’ї. Тут, де я стояв сьогодні, торік стояв Папа Римський! Він мешкав у Митрополитовому палаці, біля якого я також був! Поруч з Собором, просто неба - вертепова інсталяція про Ісусове народження. Я зробив дві світлини.

Світлина 4 «Вертеп»

Далі я ходив Личаківським цвинтарем. Світлин не робив. Могили там польські, угорські, українські… Івана Франка, Людкевича, Крушельницької, Кос-Анатольського, Білозіра, Володимира Івасюка…

На цвинтарі є дуже цікаве погребіння. Над могилою скульптура: вже немолодий поляк сидить, а праворуч та ліворуч нього – лежать два собаки. Розповідають, що коли пан помер та був похований, його два вірні пси лягли на могилу і так вже більше не вставали – померли разом із хазяїном. Дуже сумна історія.

В народі кажуть: «Якщо до двору прибився чужий собака – то до добра, а коли пішов свій – до недолі. Те ж - із котами».

Цвинтар має число 54 Пекарської вулиці.

Центром Львова, його старовинною частиною ходив пішки. Був у православному храмі (вже вдруге за сьогодні), там служба вже закінчилася. Був у катедральному (тут так і вимовляють всупереч традиційній «кафедрі», як за радянською українською мовою та аналогії з російською) костьолі – головному костьолі України. Йшло ранкове богослужіння, я протиснувся метрів на п’ять від входу – дуже гарно, урочисто, святково (хоча Різдво святкувалося 25 грудня). Обійшов площу Ринок, ходив головним прошпектом міста. Багато цікавих скульптур.

Світлина 5 «Скульптура Матері Божої»

 На даху будівлі бачив статую Свободи. Кажуть: другу в світі, бо перша у Сполучених Штатах Америки. Та я пам’ятаю, що в Америці - то друга. Всі брешуть!

І тут бачив добермана без хвоста, але із своїми довгими вухами. Як я вже скучив за своїм собакою, за своєю Фльор! Як би я вже хотів обійняти її, пригорнутися до неї, понюхати її гривку!

Вулиці міста дуже вузькі, снігу під ногами дуже багато. Але нічого не сипле зверху – опадів немає.

До речі, трамваї тут, як у Вінниці, як і у Польщі, бігають вузькою колією. Їм теж важко у снігах. Бачив авто засипане снігом по самий дах – і ніхто його не відкопує.

Був у аптеці – музеї «Під чорним орлом». Вона діє усі ці роки, як діяла і раніше – діє весь час.

Бачив єдину в світі скульптуру на даху каплиці, де Ісус сидить біля свого Хреста (він ще не розіп’ятий). Знову зайшов у катедральний костьол Пресвятої Богородиці Ласкавої – чудовий вертеп (зробив світлину), вітраж Божої Матері, а також чудотворна ікона Божої Матері Ласкавої.

Оперний театр імені Крушельницької майже не змінився від того, як я його бачив ще, мабуть, у 1985 році.

У Львові свято – Різдво! Святкують усі: і дорослі, і юнаки, і діти. Ніхто із парубків та дівчат, не кажучи вже про дорослих, не проходить повз храм чи костьол не молячись, не зупиняючись! Хоч на хвилинку, на декілька секунд – перехрестився і пішов далі. Свято: фейєрверки, ракети, вертепи, гуляння, усмішки, радість!

Людина весела ніколи не піддається порчі. Більше посміхайтеся – і ви будете щасливі та здорові.

Зайшов до каварні (мабуть так правильніше, хоча досі скрізь, і тут також, пишуть і кажуть: кав’ярня. Але там п’ють  таки каву!). Фірмова каварня - «Світоч». Випив горнятко кави із маленьким десертним шоколадом. Тут, у Львові, ще кажуть «горнятко», а вже на західній Україні, ближче до Польщі – вже «філіжанка». Ще кажуть: «Не тримайте в хаті битий посуд, тим паче вази».

О п’ятнадцятій годині розпочався концерт органної музики у Домініканському костьолі. Чудово! Я вже не слухав «живого» органу, мабуть, років із десять. Скрізь у костьолі ялинки. Вони прикрашені кількома, мені здалося, кедровими шишками та вогниками. Уяви, Ганночко, зелені ялинки з блакитними вогниками. Неймовірно! Але так прекрасно. І знову ж таки - вертеп та Різдвяне дерево із жита та вівса. А під ним стоїть кошик з горіхами, ПОВНИЙ! У діючому костьолі, після святкового богослужіння, дивлячись на вівтар, на ікону Божої Матері з немовлям, яке сьогодні народилося знов, – найкращий подарунок собі на Свято. Виходячи після концерту, зустрівся з дітьми, які вже перевдягнулись до справжнього діючого вертепу.

 

Але я повертався до ТрУскавця.

Мабуть так треба вимовляти, бо ДрУскінінкай – ДрУскавець – ТрУскавець, від слова «сіль», як у часи панування тут литовців.

За два кілометри, у Стеблику, сольові копалини – там видобувають ропу. Вони мають чотири горизонти (бо не скажеш – обрії). Це з півкілометра углиб! Сіль видобувають і в Дрогобичі (Дорога добича, чи Другий Бич, бо перший Бич спалив хан за допомогою голубів – підпалював птахів і вони летіли на місто).

А от недалеко від Львова діє цементний завод, неподалік видобувають мергель для цього.

Витратив майже 31 гривню.

• 8 січня, вівторок:

Знову тепло, температура біля нуля градусів. Похмуро. Другий день свята, базару немає. Робив світлини у місті та у парку.

Коли вчора повертався зі Львову, вже сутеніло, тож добре було видно окрасу свята – ялинки. Святкове дерево випромінювало радість майже у кожній будівлі (не в хаті, а в будівлі). Крізь вікна ялинки сяяли різнокольоровими вогниками. Бачив тільки одну живу маленьку ялинку – на подвір’ї, і теж прикрашену вогнями. Різдво – то велике свято!

У кого батьки живі, ті несуть їм вечерю. Панянки, та пані з чоловіками несли до батьків кошики – наближався Святвечір. А на цвинтарі палахкотіли свічки біля могил. Так у Святвечір поминають померлих батьків. І свічки палають усі свята.

В одному селі бачив ще недобудовану церкву цікавої архітектури. Зараз, коли в Україні так багато церковних конфесій, у кожнім селі потрібно мати щонайменше три церкви і костьол – бо є українська православна церква московського патріархату, така ж київського патріархату, українська автокефальна, греко – католицька та римо – католицька (костьол). У різних селах це питання вирішують окремо. Так, в одному селі проводять богослужіння по черзі: в один час – православні, у другий час – католики, чи представники іншої конфесії. А в багатьох селах будують нові церкви.

Чому у ТрУскавці з’явилась мінеральна вода? Тому, що поруч є соляні пласти, а також недалеко видобувають нафту. Саме місто розташовано у міжгір’ї.

Світлина 6 «Міжгір’я»

Тому тут випадає багато опадів. Опади + солі + нафта = мінеральна вода «Нафтуся». Зараз у місті чотирнадцять мінеральних джерел. А нафту видобувають ближче до Львова два підприємства. Там її переробляють на бензин та інші компоненти, а також виготовляють харчовий парафін.

Після такої подорожі, ти до мене, люба, прийшла уві сні – молода, років двадцять, і сварила мене, сварила. Сварка уві сні – то любов… Я теж за тобою скучив.

Завтра середа, тож треба отримати Женіного листа, та телефонувати родичам. Коли вже в нас дома запрацює телефон?

• 10 січня, четвер:

Сьогодні, як і вчора, ще було тепло та похмуро. До вечора холоднішає, шляхи підмерзають – вже п’ять градусів з морозною позначкою.

Вчора ввечері був у костьолі на богослужінні українською мовою, а сьогодні – польською.

Світлина 7 «Костьол»

Ранком телефонував родичам, та в мене закінчилися гроші на картці. Я вже радий, що в нас дома працює телефон, але я так і не зміг з тобою побалакати, Ганночко. В Internet’і отримав від Жені листа, додав на звороті свого та відправив його додому. Я вже хвилювався, бо ж вона зараз теж у горах. Але, вона телефонувала тобі, Ганночко, - то все гаразд.

Купив таки подарунок John’у – гуцульську люльку, ту, що придивився раніше.

Вчора бачив, як у місті чорна білка перебігала дорогу, коли не було авто. Такої чорної я ще не зустрічав. Синиці та інші птахи в парку їдять з людських рук.

Увечері був на концерті місцевих українських пісень. Приїздили актори зі Львова. Чудові голоси, а які гарні вишивані костюми! І люблять вони свої гори, своє Прикарпаття до нестями. До речі, Галичина – це теж від слова «сіль» - «земля, з якої сіль».

Згадав, що на Личаківському цвинтарі поховані навпроти один одного, через дорогу, Іван Франко та Кос-Анатольський – то вони автори пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…». Спочатку Франко написав вірші, а потім Кос-Анатольський музику.

Вони померли, лежать поховані на одному цвинтарі, а пісня їх лине крізь роки, крізь сторіччя, крізь відстані...

От і Леся Українка почала свою сьому „Мелодію” віршів бажанням стати піснею:

„Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну...”

 Холоднішає. І як же я не хочу лягати в холодне ліжко, вкриватися трьома ковдрами, щоб не змерзнути. І коли це я вже буду вдома, та ляжемо ми з тобою удвох. Та прийде до нас наша Фльорочка, наша «Палаюча квітка»?

Добре, що сьогодні я отримав від тебе листа – мені спокійніше. Так воно краще.

Я вже купив квиток додому, маю тут бути ще десять днів.

• 11 січня, п’ятниця:

Сьогодні вночі ти мені, Ганночко, знову наснилася, бо я чекав телефонної розмови з тобою. Але ж не о шостій ранку! Тому розмовляв з мокрими вухами, мокрим обличчям та з рушником у руках.

Треба пам’ятати: «Коли ви прокинулись вранці та пішли митися – спочатку треба воду пропустити крізь пальці, а вже потім вмиватися. Усе, що причепилося до вас уві сні, змиється водою. День буде славним та щасливим».

Стає дедалі холодніше. Зранку туман та морозно до 8°С. Дерева вкрилися білим – білим.

На одній із святкових ялинок я бачив досить незвичну прикрасу – це яйце, завбільшки з куряче. І розписане воно із чотирьох сторін композиціями з квітів – уквітчане яйце в золотому орнаменті на фіолетовому тлі. Іграшка скляна. До речі, тут недалеко є село Шкло (Львівська область).

     Зараз Прикарпаттям ходить версія народження Богдана Хмельницького поблизу Львова, бо його батько тут працював. І навчався Богдан у Львові. Цікаво.

     Вдень трохи теплішало, а зараз знову морозно і вологість висить у повітрі. Холодно і дуже слизько.

Купив нарешті в того ж самого майстра подарунок і для Shirley, американської матусі нашої доньки. Це дерев’яна ваза, інкрустована. Та ще свічника, але значно простішого.

Світлина 8 «Подарунки»

• 13 січня, неділя:

Сьогодні Меланчин вечір – тож святкова вечеря із холодцем.

Вдень надворі було п’ять морозних позначок температури і дуже-дуже волого. Аж мряка була. То ж - холодно. Ходив на верхній ринок, гуляв парком вгору – вниз, вниз - вгору, вгору – вниз.

Вночі ти, Ганночко, мене цілувала. То, мабуть, був сон. Чому я не сьогодні вже їду додому? Так хочеться додому.

Купив для тебе, люба, ще одну іграшку з дерева.

Вчора ввечері почався обласний фестиваль колядок. Колядники ходили містом, та й сьогодні продовжують.

Ще одна згадка про Львівську подорож: Катерина Бойко, мати Тараса Шевченка, веде свій рід звідси. Її прадід був з народності „бойки”, що на Львівщині. То ж і наш Тарас теж карпатський, гУцул.

• 14 січня, понеділок:

І чому я не поїхав вчора додому? Тут мені ще бути цілий тиждень. Я вже так скучив за домом, за собакою, за тобою, Ганночко.

Сьогодні тут теж морозно і похмуро, але вже нема такої вологи. Ввечері було -8˚С.

Я отримав у подарунок „Новий Заповіт” російською та англійською мовами. Я дуже радів, коли його отримав – думав про Женю, тому й узяв англійською мовою. Але зараз вже й не знаю, чи то добре. Додому все ж таки привезу.

• 16 січня, середа:

Вчора було похмуро і ввечері мороз досяг десяти градусів за Цельсієм.

Чи снилося мені щось? Спочатку уві сні до мене приходиш ти, Ганна. А потім... не пам’ятаю.

Ходив за місто, здолавши кілометрів із сім – десять. Слухав тишу. У лісі так тихо – тихо, як не буває ніколи. Хвилин через десять праворуч крякнула ворона, а ліворуч їй відповів гавканням собака. І знову тихо – тихо. Скрізь сніг білий – білесенький. Смереки височенні. Ялинки під снігом. Я знайшов струмок і зупинився. Це ж пісня – як дзюркоче струмок! Стояв та слухав, не ворохнувшись. Дзюркоче й дзюркоче, і нема йому ні до кого діла. Вчора він дзюркотів, і позавчора, і коли не було мене, він теж дзюркотів. Буде він, цей струмочок, дзюркотіти і завтра, і післязавтра, і коли я прийду слухати його, і коли вже поїду звідси. Углиб лісу – тиша, ближче до струмочка – дзюркотіння. Ще є ставок під льодом і снігом. Блукають лижварі берегом і далі, далі у гори...

Сьогодні я теж пішов до струмка, але вже іншим, коротшим шляхом. З ранку сонце яскраве – яскраве. Усі дерева сніжно – білі. Зробив світлину біля корчми під березою.

Світлина 9 «Біля корчми»

Ходив лісом та галявинами. Сніжинки мов кришталеві, виблискують, сяють, спалахують усіма кольорами веселки. Сонце сяє у вічі, так сяє, так – аж темно стає від того світла. А дихати легко, повітря свіже, морозне. Мерзнуть руки, але так добре і хочеться ще йти та йти. Так гуляв кілометрів із десять і сьогодні. Зайців не зустрічав. Бо кажуть: «Заєць перебіг дорогу – то погано».

А вже після обіду прийняв хвойну купіль, розслабився і полежав, не думаючи ні про що. Але як мені набридло бути самому, без тебе, люба. Хочу додому. Вже залишилось три дні, ще день у Львові, та я буду вдома. Ти мені знову наснилася. Чи все в нас гаразд?

Сьогодні чекаю твоєї телефонної розмови. А від Жені за Internet’ом нічого немає. Я дивився вже після восьмої години вечора. Надіслав їй листа, що буду приходити до Internet’у щодня, поки вона не відповість нам.

Шляхи тут дуже слизькі, бо сніг твердий і втоптаний. І ще, коли сонячно та теплішає вдень, то зверху він тане і стає слизько – слизько. То ж повсякчас думаєш, аби не впасти.

Бачив тут майстерню, яка ремонтує усілякі електричні речі, та порохотяги теж. Бачив будівлю, ще недобудовану. Стіни складені якось незрозуміло для мене: шар цегли, шар пляшок. Дно пляшок дивиться на вулицю, то ж повітря в пляшках з середини приміщення. Цікаво.

• 17 січня, четвер:

Сьогодні відпочивав активно. До обіду – вода, озокерит, масаж, вівсянка, знову вода. А от після обіду – ліс, сніги, смереки, ялиночки. Я вже обійшов навкруги все місто.

Коли людина багато ходить – то лихі духи не зможуть відібрати її добру енергію. А коли людина багато лежить – міць полишає її.

Почав збиратись у зворотній шлях. Купив нашій малечі (хоч їй скоро дев’ятнадцять років) у подарунок великого олівця. Він поганий, але його треба доробити.

В Internet’і отримав таки від Жені листа – то добре.

Сьогодні теж було сонячно і морозно. Вдень – шість, а ввечері вже п’ятнадцять морозних градусів. До ранку, може, сягне і -20˚С, бо небо прозоре і зоряне.

Стемніло. Бачив молодого місяця, показав йому гроші – ті, які ще залишилися в мене. Та першою засяяла в небі Різдвяна Зірка, а вже потім місяць.

Кажуть, що побачити молодий місяць правим боком – то вдача, лівим – місяць мине марно. А яким боком я його бачив?

• 18 січня, п’ятниця:

Сьогодні вранці прокинувся від дзвонів. Бо вже Свято! За народним повір’ям церковні дзвони допомагають позбутися лихої енергії.

Вночі наснилася мені ти, а ще нове призначення по роботі... Мабуть, мене чекає щось погане. Серед ночі вже не сплю. Так було вчора, і позавчора. Хочеться додому. Так вже тут набридло. Холодно. В кімнаті 9-10˚ за Цельсієм. З вікна дме холодне повітря. Стіни, мов льодяні. Вкриваюсь трьома ковдрами, одягаю теплі вовняні шкарпетки – та лягаю спати. В санаторію все старе, обшарпане, зроблене аби як. Процедури виконують, як арештанську провину – тільки-но, щоб зробити позначку. В мене чотири процедури, дві на день. Купіль із звичайної води, а замість кисню -  просте повітря. І те повітря дають тільки-но, щоб воно булькало. Все інше – так само. От тільки воду п’ю досхочу.

Там, де проходять труби теплопостачання під землею, снігу зовсім немає – росте трава. Бо тепло йде з-під землі.

Вранці було досить морозно, все вкрила паморозь – не видно було навіть найближчої церкви. А це поруч. Вже після сніданку почало пробиватись сонце. І на небі воно було таким білим колом, як місяць уночі. Але ж таки день. Сонце засяяло дужче, а паморозь лягла нижче – і небо відкрилося! І все навкруги змінилося – стало так сяйно – осяйно! Берези та ялинки, дуби та смереки стоять білесенькі. Все вкрила паморозь. У лісі знову чудово. Я знайшов ставок та багато струмків, що влітку біжать до нього. Але зараз вони під снігом, ледь де-не-де вистрибують з нього та дзюрчать, і знову ховаються у сніг. На обох берегах ставка – пляж. Він освітлюється, зроблені роздягальні. Та ось тепер, зимою, усе відпочиває. У спокої і ставок. Товщина льоду десь п’ятнадцять сантиметрів, та снігу ще з двадцять – двадцять п’ять. Протоптані людські стежки по цьому зимовому ставку, та багато лижних маршрутів. З пагорбів униз геть лижня, лижня та лижня. І це серед великих дубів та смерек, невеликих ялиночок, вкритих сніговими капелюхами. А кожна гілочка кожної ялинки у паморозі, мов у кришталевому футлярі. І сяють вони навпроти сонця барвисто – барвисто.

Лісові спалахи ТрУскавця.

Світлина 10 «Паморозь»

Ввечері пішов пити мінеральні води. У місті все закрито, нічого не працює. І людей містом майже немає. Усі святкують удома, в родинах.

За весь цей час бачив кілька днів тому одного п’яненького. Так його двоє тверезих з обох боків вели додому, самого не залишили.

Наразі подивився температуру повітря – вже шістнадцять морозних градусів.

А тому, що свято для всіх, то і відпочиваючим на двадцятий день перебування в холодній кімнаті запропонували обігрівач – маленький, з однією непрацюючою частиною. Може сьогодні вночі у нас буде не десять, а дванадцять градусів тепла. І до нас прийшло свято. Вже залишилося тільки дві ночі, та ніч у потягу – і я буду у нас вдома, з тобою, люба.

Вечеря була святкова. По-перше, знову при свічках. Я брав, як і перший раз, нашу домашню, святкову. По-друге, святкові страви: оселедці з солоними огірками, заливні коропи, голубці із грибною підливою, а чай із солодкими пончиками.

Та який же щедрий вечір без куті?!  Ще зранку освятили воду, бо ж кутя готується на освяченій воді. Ой і справжня ж кутя, із маком, горіхами, узваром та медом. З’їв я її більш, ніж достатньо. Та запам’ятав, що сіно, на якому стояла кутя, треба дати корові – буде багато молока.

Помаранчів  не було, були яблука.

Сусіди – білоруси запропонували скуштувати своєї, білоруської горілки. Потрошку випили. Потім ще, потрошку. Потім щось пам’ятаю, а щось не зовсім. «Зубрівка» була добра. Щось замало нам було голубців, а коропи занурились углиб так, що виловити їх з тарілки було вкрай важко. Солоних огірків не вистачило зразу ж, хоч і було їх чималенько... Що дурні роблять, коли горілка ще є, а страви скінчаються? Так, думками багатіють! Та ще спогадами травлять себе. Не пам’ятаю, чи пив я чай, а от солодкими пончиками горілку закусював! Спалахували спогади, спалахували мрії, ще щось спалахувало...

Сп… Продолжение »